не видержала, написала.

я хотіла написать веселий пост, но пока так.
а вдруг моєї людини для мене немає. і всю оцю фантазію, шо мій принц мене знайде, я собі придумала і вірю у неї. а насправді такого не буде. і живу я отак собі і думаю про якогось принцЯ. але, при цьому, насправді, я знаю, якими рисами він повинен володіти. і не буду чмирить його за розкидані носки і не опущену кришку унітаза. ну, бо я за те, шо треба приймати людину такою, яка вона є. або на хуй з нею вообщє зв"язуваться. я бачила мужчин, яких би я могла назвати справжніми мужчинами. тільки мені здається, шо я їх не достойна. бо вони дуже розумні, дуже розумні, дуже розумні.

і вообщє, мені кажеться, що любов - це коли двом харошим, ну ладно, просто чьотким людям, харашо вмєстє. і даже не обізатільно просипаться з мислями про цю людину. можна просинаться з мислями про крєпке кофе з двома ложечками сахара. і не напряжно перебувати на одній території. і даже уткнувшись носом в чиюсь, і може даже уже рідну спину, очєнь даже нічєго...