*

сьогодні була на доприм"єрному показі. я скоро пропишуся в театрі.
блять, у мене немає ні на шо часу. а я хочу всього лише червону помаду, обнімашок і сеанс фільму в кінотеатрі. коли я зрідка їм, то дивлюся в цей час "гей, арнольда", потім зупиняю і трохи читаю стрічку. Катюха, ти розкішна :*.

так вот, продовжим. до черкаго приїхав режисер з криму. через політичні обставини. актори відіграли виставу і, коли все закінчилося, було відчуття, наче хто по голові вдарив.

весь час сиділа і думала: от ми тут, в центральній Україні ходимо в театри, дивимося мультики, принаймні вільно пересуваємося містом. а за кілька сот км від нас йдуть справжні військові дії. умирають люди. і от казали нам, шо і під час першої і другої світових воєн, люди - це гарматне м"ясо. отак і у виставі. в кінці на шини символічно актори поклали паперові квіти і червоні ляльки-мотанки...

шо угодно, аби тільки не контрольні з математики рішать.

о, кстаті. забула розказать. сьогодні наснилося мені, шо я в латинській америці тусую. з індійцями. і да, у них у голові пір"я  було. я у одного корінного індійця питаю: "містер, скажіть, а як ви добираєтеся до північної америки?". а він мені: "спочатку через азербайджан (!!!), а потім доїжджаємо через аляску". странно, думаю, якось не по-людськи. но спорить не стала. сплю і думаю: шо я можу понімать, вони краще знають. це ж вони работають прибиральниками і газони стрижуть. а я так, просто інтірісуюсь. мені аби шось питать.

прокинулася і думаю: шо лучше всьо таки ложиться до 12. а не заліпать в вконтачці до часу ночі.